Наші відчуття прокидаються і адаптовуються
Сенсорна інтеграція пояснюється як нейробіологічна активність в нашому організмі, при якій наші нейрони обробляють всі дані, яка надходить ззовні і несе інформацію про оточуючий світ. Ця задача настільки важлива і складна, що 80% наших нейронів займаються саме цією функцією. Результатом цієї клопіткої праці і є наш організований мозок, який відповідає за сприйняття, поведінку і процес навчання.
Як тільки дитина народжується, на неї миттєво навалюється велика кількість подразників і формують у немовляти ті чи інші враження. І якщо в середині матері, дитина була практично ізольована і багато її відчуттів були притуплені, то тепер кожен нейрон починає працювати 24 годину на добу, 7 днів на тиждень. І кожен нейрон постійно “звітує” про інформацію, яку здобув і про рівень її терміновості.
Але як навчитися фільтрувати цю інформацію і звертати увагу тільки на те, що реально несе загрозу нашому організму, або є справді важливою? Цього можна досягнути при передбачуваному і почерговому розвитку сенсорних здібностей у дітей протягом перших 6-8 років. І на момент, коли дитина йде в перший клас, її відчуття легко інтегруються в навколишнє середовище і дозволяють їй швидко до всього адаптовуватися і ефективно навчатися.
А як бути з дітьми, які не можуть ефективно регулювати увесь цей процес отримання інформації сенсорною системою? Саме тут і з'являється поділ на тих, хто занадто гостро сприймає вхідну інформацію — гіперчутливі і на тих, у кого таке сенсорне відчуття приглушене — гіпочутливі.
Для дитини з гіперчутливістю, нормальне оточуюче середовище, може бути немов поле бою, на якому постійно ведеться війна і занадто багато подразнюючих факторів, що в свою чергу призводить до надмірної стимуляції. Це відбувається через те, що у них значно більше зв'язків між нейронами. Гіперчутлива дитина буде реагувати на стресові ситуації двома способами: уникати таких ситуацій, або намагатися знайти рішення по нейтралізації подразнюючого фактору. Буденність буде максимально бажаною для такої дитини, тому що в звичайній діяльності вона знає як прогнозувати і відповідно реагувати на подразники і на все що відбувається навколо.
Дитина з підвищеною чутливістю, швидше за все буде виглядати зовсім інакше, оскільки його мозок реєструє відчуття менш інтенсивно, ніж зазвичай. Її поведінку можна охарактеризувати як “висока енергія”, або “гіперактивність”, адже така дитина потребує додаткової стимуляції, для того, щоб підтримувати звичайний рівень збудження, пильності, зосередження. Тобто такий малюк є недостатньо стимульованим. Як правило, він вирішує це шляхом пошуку додаткових збудників і створенням додаткової стимуляції.
Пам'ятайте, що зазвичай ми не просто гіперчутливі і гіпочутливі. Ми можемо бути гуперчутливі до одного подразника і в той же час гіпочутливі до іншого подразника. А головним ключем в підтримці таких дітей є розуміння того, де і як поводяться їх відчуття. Де вони надмірно стимульовані, а де навпаки потрібно додати активності.
Тепер ми з вами знаємо не просто, що таке гіперчутливість і гіпочутливість у дітей, а і як вона проявляється.
В наступній статті я дам практичні рекомендації по впровадженню сенсорної інтеграції в класах монтесорі.
15.03.2020