Сенсорна інтеграція в класах Монтессорі. Частина 1

В 21-му столітті в Америці, кожна публічна школа, має можливість не просто виявити і оцінити особливі потреби у малюків, а й має всі необхідн засоби, для того, щоб вже на ранніх стадіях втручатися, корегувати і в повній мірі задовольняти такі потреби.
Якщо у дитини виявили певну затримку в розвитку, або ідентифікували спеціальні потреби, то повсякденне життя вже не можна уявити без консультацій з педагогами, вчителями які спеціалізуються на ранньому втручанні, фахівцями по фізичним потребам дітей, щоденному ретельному моніторингу за малюками і впровадженні необхідного навчання. Як думаєте, це легко? Звісно ні! І 10 років тому і зараза і через 10 років ця робота буде складною і ювелірною, адже ідентифікувати проблему і правильно її вирішувати - це надзвичайно важливо. Проте сьогодні все більше і більше людей дізнаються про необхідність сенсорної інтеграції в навчальних закладах і стають значно обізнанішими і підготовленими. Це стосується не тільки спеціалістів, а й батьків.

В противагу загальному розвитку знань стосовно важливості сенсорного розвитку для дтей з потребами виступає тотальне оцифровування. Інформація, яка раніше отримувалася з допомогою паперових носіїв, комунікацій з іншими людьми і об'єктами все більше і більше переноситься на екрани телефонів, помп'ютерів і телевізорів. А це значно уповільнює і пригнічує сенсорну чутливість і в результаті - сенсорний розвиток. І якщо для більшості людей це суттєво не впливає, то для людей з затримкою розвитку, або особливими потребами - це значна перешкода.

Сьогодні можливості відпочинку на свіжому повітрі різко зменшуються і витісняються зайняттями по робототехніці, блогерству і іншим трендовим напрямкам. Діти проводять більше часу перед екранами, замість того, щоб пізнавати світ відчуттями. Завдяки тому, що медицина розвивається, то дітей з особливими потребами все більше лікують медикаментозно, а не традиційними, дієвими способами. Хоча обидва способи однакові по своїй ефективності. А завдяки тому, що все більше проблем можна вирішити з допомогою медицини, то дітям дозволяють менше рухатися і використовувати свої природні відчуття. А це, в свою чергу погіршує їх сенсорні відчуття, фізичне здоров'я і емоційний інтелект.
І хоча система виховання дітей Монтессорі і бориться з цією проблемою, необхідно, щоб всі розуміли і сприяли сенсорній інтеграції не тільки в навчальних закладах, а й у себе вдома. 

Статті на тему сенсорної інтеграції, допоможуть:

1. зрозуміти які бувають види і яка роль людських відчуттів;

2. пояснять, чим відрізняються наші відчуття і як їх розвивати у дітей з спеціальними потребами;

3. допоможуть правильно облаштувати навчальний заклад для того, щоб дитяча сенсорика розвивалася в повній мірі;

4. допоможуть сформувати перелік правильних вправ, які варто проводити поза стінами навчального закладу.

Також, після ознайомлення з цими статтями, Вам буде значно простіше обрати матеріали для сенсорного розвитку дітей і підібрати необхідні іграшки для дитячого саду.

Якими відчуттями ми оперуємо?

Люди звикли до того, що у них 5 видів відчуттів: слух, смак, зір, дотик, запах. Але у нас є ще 2 види, про які багато хто навіть не знає: вестибулярний та пропріоцептивний. Більше того, дотик - це не просто момент, коли ми пальцем торкаємося до чогось. Це процес отримання інформації про навколишнє середовище кожним сантиметром нашого тіла.
Наші відчуття називаються "далекими", адже реагують на подразники, які знаходяться ззовні нашого тіла. Додаткові відчуття, називають "близькими", бо вони знаходяться всередині нашого тіла і сигналізують про зміни всередині нас. Доречі, "близькі" відчуття, ми не можемо вимкнути, чи якось контролювати. І хоча дотик відносять до "далеких", нерідко його можна знайти і в переліку "близьких", але в вигляді тактильних відчуттів.

Пропоную більш детальніше зупинитися на "близьких" відчуттях.

Вестибулярне відчуття відповідає за положення тіла як в статичному стані, так і в русі. Кожна людина реагує на різні вестибулярні збудники по різному. Якщо для одного поїздка в авто на задньому сидінні - це ціле випробування, то для іншого швидкісні перегони - це нескінченне задоволення. Вестибулярне відчуття потрапляє в широкий спектр аналізу нашим тілом оточуючого середовища. І просто показати пальцем на точку на нашому тілі і сказати, "Ось мій вестибулярний центр" - не вийде.

Більш конкретним і прив'язаним відчуттям є пропріоцептивтичне. Воно базується на інформації, яку отримують наші м'язи і суглоби під час скручування, згинання, розтягнення. Такі відчуття активно загострюються, коли ми витягуємо своє тіло під час зайнять йогою, або висимо на турніку. І дуже погано, коли пропріоцептивтичне відчуття погано розвинене, адже воно впливає також і на вестибулярну і тактичну систему відчуттів. 

У всіх нас ті чи інші відчуття розвинені по різному. Хтось може почути запах за десятки метрів, але не звертати увагу на візуальні збудники, а хтось навпаки може почути навіть найменший звук, але не відрізнить запах стиглої вишні від дешевих парфюмів.
Головне те, що до того, як ми досягаємо повноліття, у нас формується цілісна система відчуттів, яка враховує наші сильніше розвинені і менш розвинені способи сприйняття інформації.

Тепер у нас є базові знання про види і роль основних відчуттів людини. Далі ми розберемося, як проявляється у дітей гіпочутливість і гіперчутливість, на що впливає та якими методами можна це корегувати і розвивати.